Чому віруси такі небезпечні для нас, якщо це лише мікроскопічні інфекційні агенти, які не мають власних клітин і не здатні до самостійного розмноження? Насамперед вони проникають у клітини організму, “захоплюють” їхню генетичну систему та змушують виробляти нові копії вірусу, пише med.oboz
Коли інфекція потрапляє в організм, імунна система починає реагувати, виробляючи антитіла, які можуть нейтралізувати збудника. Якщо людина вже стикалася з подібним вірусом або була вакцинована, то захисна відповідь буде швидшою та ефективнішою.
Це ускладнює створення довготривалих вакцин. Саме тому щеплення від грипу оновлюються щосезону, а вакцини проти COVID-19 потребують модифікації для боротьби з новими варіантами вірусу.
Досліджуючи інфекції наприкінці XIX століття, деякі вчені дійшли висновку, що віруси та бактерії, які викликають хвороби, з часом стають менш агресивними. Американський бактеріолог Теобальд Сміт висунув гіпотезу авірулентності: для патогену еволюційно вигідно не завдавати значної шкоди своєму носію, адже смерть хазяїна припиняє поширення інфекції. Логічно, що вірулентність (тобто здатність викликати важке захворювання) має поступово зменшуватися.
Прикладом є вірус грипу, який постійно мутує і може викликати пандемії з високою смертністю, як це було в 1918 році під час “іспанки”.
Вірус Ебола з моменту першого відомого спалаху в 1976 році також не втратив своєї смертоносності. Його летальність у деяких випадках перевищувала 50-70%. Причина в тому, що вірус передається через безпосередній контакт з біологічними рідинами хворої людини, а не повітряно-крапельним шляхом. Тому природний відбір не змушує його знижувати вірулентність.
Натомість вірус SARS-CoV-2 з початку пандемії значно змінився. Якщо оригінальний штам викликав важкі ураження легень і мав високий рівень летальності, то новіші варіанти, такі як “Омікрон”, хоч і поширюються швидше, але спричиняють менш важкий перебіг захворювання.
Чому так відбувається?
- Вакцинація та природна інфекція допомогли зменшити кількість важких випадків, оскільки імунна система тепер краще знає вірус.
- Нові штами більш ефективно передаються, але викликають менш серйозні ускладнення – це вигідно для самого вірусу, бо дозволяє йому швидше поширюватися.
- Медики тепер краще розуміють, як боротися з COVID-19, що значно знизило рівень смертності.
Однак це не означає, що вірус вже не становить загрози. Він все ще залишається причиною госпіталізацій, особливо серед людей з ослабленим імунітетом.
Віруси, які залишають слід на все життя
Варто зважати і на те, що деякі віруси не лише викликають гострі інфекції, а й мають довготривалий вплив на організм. Сучасні дослідження називають це поствірусним синдромом. Його основні симптоми: загальна слабкість, втома, біль у м’язах, задишка. Проте певні інфекції можуть мати і більш специфічні наслідки.
Наприклад, вірус Епштейна-Барр, який інфікує майже 95% людей у світі (часто безсимптомно), може викликати інфекційний мононуклеоз або навіть сприяти розвитку таких серйозних захворювань, як розсіяний склероз або певні види раку. Вірус Зіка може стати причиною запального артриту. У тих, хто пережив Еболу, спостерігаються хронічні запальні стани очей, які можуть призвести до втрати зору та інших серйозних ускладнень.
Чого чекати далі?
Віруси не зникнуть, і ми, ймовірно, ще не раз зіткнемося з новими пандеміями. Але завдяки сучасній науці ми вже маємо більше інструментів для боротьби:
- швидка розробка вакцин. COVID-19 показав, що нові технології дозволяють створювати ефективні вакцини в рекордні терміни.
- краще розуміння вірусної еволюції. Вчені тепер можуть швидше передбачати, які мутації з’являтимуться, і готуватися до них.
- удосконалення противірусних препаратів. Є ліки, які можуть знижувати ризик важкого перебігу COVID-19, і в майбутньому їх стане більше. Це, наприклад, противірусні препарати прямої дії на основі діючої речовини протефлазід, які ефективно впливають як на РНК-, так і з ДНК- вірусів. Препарат містить флавоноїди, що допомагають як пришвидшити одужання, так і зменшити ризик можливих ускладнень.