Специфічна терапія

Що таке специфічна терапія?

Специфічна терапія проводиться за допомогою засобів етіотропної дії, які чинять вплив на специфічну мішень в циклі розмноження вірусу,проявляючи таким чином пряму противірусну дію. До таких засобів відносять препарати адамантанового ряду (ремантадин, амантадин) та ингибітори нейрамінідази (осельтамівір, занамівір).

Механізм дії похідних адамантану у пов’язаний з їх здатністю блокувати іонні канали M2-білку, перешкоджаючи таким чином проникненню вірусу до клітини (проте не діють на процес реплікації вірусу). Однак, значною перешкодою ефективності таких препаратів є резистентність  вірусів грипу до них. Протипоказаннями до їх використання є вагітність, дитячий вік до 7 років, наявність захворювань печінки, нирок, щитоподібної залози. До того ж, під час прийому похідних адамантану можливий розвиток ряду побічних явищ: головний біль, безсоння, запаморочення, порушення концентрації уваги, болі в животі, розвиток судом у пацієнтів з ризиком їх виникнення.

Інгібітори нейрамінідази також тільки перешкоджають проникненню вірусу до клітини, а також виходу з клітини вже утворених нових віріонів шляхом блокування вірусного ферменту нейрамінідази. Проте дослідження, проведені на території Росії  на протязі 2008 р. показали високий відсоток резистентних циркулюючих штамів грипу H1N1 до цих препаратів (40-50%) [1]. Однак, інгібітори нейрамінідази не можна використовувати вагітним та жінкам, що годують груддю, дітям до 1-го року, людям з функціональними порушеннями мозку, нирок. Під час прийому можуть спостерігатись нудота, блювання, біль у животі, порушення свідомості, галюцинації, психози, реакції гіперчутливості у вигляді дерматитів, висипів, екзем, еритем, порушення слуху.

 

1.Ленева И.А Пандемический вирус гриппа 2009 H1N1 и современные противогриппозные препараты. РМЖ №9, 2010

ГРИП ©2019 Всі права захищені