Альвеоліт — запальний процес дистального відділу респіраторного тракту внаслідок перетворення альвеолярно-капілярного бар’єру на гіалінову мембрану, спричинений локальними крововиливами, некрозом, апоптозом та десквамацією клітин респіраторного епітелію альвеол, що призводить до порушення легеневого газообміну (гіпоксемія, гіперкапнія) і клінічно проявляється дихальною недостатністю.

Апопто́з — це явище запрограмованої клітинної смерті, яка є наслідком реалізації генетичної програми . Іншими словами — це сукупність клітинних процесів, що призводять до загибелі клітини. На відміну від іншого виду клітинної смерті — некрозу — при апоптозі не відбувається. Процес апоптозу є необхідним для фізіологічного регулювання кількості клітин організму, для знищення старих клітин та іншого. Порушення нормального апоптозу клітин призводить до неконтрольованого розмноження клітини і появи пухлин.

Антигени – речовини, що викликають при введенні в організм розвиток специфічних імунологічних реакцій. Антигенність  мають білки, полісахариди, карбогідрати, ліпополісахариди, а також деякі штучні високополімерні з’єднання.

Антигени аутогенні – антигени, що виникають в організмі під впливом різних факторів (інфекційних хвороб, лікарських речовин, опромінення і т.д.). Аутогенні антигени викликають утворення антитіл до них в самому організмі, де вони виникли, і є причиною розвитку аутоімунних патологічних станів, при яких відбувається пошкодження клітин, що носять аутогенні антигени. До аутоімунних хвороб відносяться: системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит і т.д.

Антитіла – глобуліни, синтезовані в лімфоїдної тканини плазматичними клітинами після введення антигену в організм. Антитіла є суворо специфічними, тобто вступають в реакцію тільки з антигеном, індукують їх синтез. На специфіку реакції антиген-антитіло заснований один з головних сучасних методів діагностики інфекційних хвороб (імунодіагностика). Встановлення антитіл у сироватці крові вказує на контакт даного організму з певними збудниками. Антитіла виявляються тільки в глобулінової фракції білків сироватки крові. Розрізняються антитіла з фізико-хімічними та імунологічними властивостями.

Віруси — внутрішньоклітинні паразити, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток — віріонів

Гострі респіраторні вірусні захворювання (ГРВЗ) — це група гострих респіраторних захворювань, що зумовлені винятково вірусами і є невід’ємною частиною поняття ГРЗ.

Гострі респіраторні захворювання  (ГРЗ) — більш ємнісне поняття. Воно включає респіраторні хвороби вірусного та невірусного походження. Етіологічними чинниками ГРЗ можуть бути різноманітні віруси, легіонели, менінгококи, стрептококи, стафілококи, рикетсії, мікоплазми, хламідії тощо. Однак, традиційно, під ГРЗ ми розуміємо захворювання верхніх дихальних шляхів, що спричинене невірусним агентом.

Імуномодулятори – лікарські засоби, які усувають дисбаланс різних ланок імунної системи. Таким чином, дія цих препаратів спрямована на нормалізацію показників імунітету, тобто на зниження підвищених і підвищення знижених показників.Імуномодулятори змінюють роботу імунної системи.

Імуностимулятори – речовини, що стимулюють неспецифічну резистентність організму (НРО) та імунітет (гуморальні і клітинні імунні реакції). У літературі часто термін імуномодулятор використовується, як синонім терміну імуностимулятор.Імуностимулятори стимулюють розмноження імунних клітин.

Імунодепресанти – хімічні сполуки або фізичні фактори, які гальмують процеси імуногенезу. Утворюються у відповідь на введення антигену в лімфоїдної тканини організму. Під впливом імунодепресантів організм втрачає здатність розрізнити генетично чужорідні для нього речовини. Імунодепресанти використовують в клініці для лікування деяких аутоімунних хвороб, а також для штучного створення імунотолерантності по відношенню до чужорідного трансплантанту. Як імунодепресантів використовують різні кортикостероїди, антилімфоцитарну сироватку, радіоактивне опромінення та ін..

Імунітет – здатність організму захищати себе від речовин як інфекційної, так і неінфекційної природи, що носять для нього чужу генетичну інформацію, з метою збереження необхідного для існування гомеостазу. Розрізняють активний, пасивний і інші види імунітету.

Імунітет активний – несприйнятливість організму до збудників певних інфекційних хвороб, досягнута активної імунізацією.

Імунітет антибактеріальний – несприйнятливість організму до певних бактеріальних інфекцій, вироблена після перенесеної інфекції, а також активної або пасивної імунізації. Досягається антибактеріальний імунітет сукупністю дії неспецифічних (фагоцитоз, різні гуморальні речовини) і специфічних (антитіл) захисних факторів організму.

Імунітет антитоксичний – несприйнятливість організму до інфекційних хвороб, збудники яких продукують екзотоксини. Імунітет антитоксичний досягається активною імунізацією, введенням в організм анатоксину, що викликає синтез антитоксинів, антитоксичних сироваток або пасивної імунізацією.

Імунітет вроджений – дуже стійка несприйнятливість організму до збудників певних інфекційних хвороб, що передається у спадок і пов’язана з біологічними особливостями тварин даного виду.

Імунітет природний – імунітет, сформований після перенесення будь-якої інфекційної хвороби, в результаті організм зберігає пам’ять по відношенню до антигену даного збудника і при повторному контакті з ним відповідає імунної реакцій – синтезом специфічних антитіл.

Імунітет інфекційний – несприйнятливість організму до збудників певних інфекційних хвороб, досягнута активної або пасивної імунізацією.

Імунітет штучний – несприйнятливість організму до збудників певних інфекційних хвороб; основу становить активна і пасивна імунізація.

Імунітет колективний – груповий імунітет, несприйнятливість в результаті перенесення особинами хвороб. Колективний імунітет досягається також планомірної імунізацією.

Імунітет нестерильний – несприйнятливість організму по відношенню до певного збудника після пренесення цією хворобою, причому повного звільнення організму від збудників не відбувається, наприклад, при туберкульозі, бруцельозі.

Імунітет пасивний – несприйнятливість організму до збудників певних інфекційних хвороб, обумовлена ​​антитілами, введеними з імунною сироваткою або гамма-глобулінами. Тривалість пасивного імунітету короткочасна, не перевищує 2 тижнів.

Імунітет перехресний – несприйнятливість організму не тільки до збудника, проти якого проведена імунізація, але і до інших, що має спільні антигенні детермінанти до них.

Імунітет постінфекційний – активний імунітет до збудників інфекційних хвороб, обумовлений перенесенням даною хворобою.

Імунітет противірусний – несприйнятливість організму до певних вірусних інфекцій, досягнута перенесенням інфекції, активної або пасивної імунізацією. Окрім захисних чинників, що у виникненні антибактеріального і противірусного імунітетів, важливу роль відіграють інтерферони.

Імунітет стерильний – стан несприйнятливості організму по відношенню до збудників хвороби, досягнуту за переболевания (імунітет активний); при цьому відбувається повне звільнення організму від збудника.

Імуноглобуліни (Ig) або антитіла— білкові сполуки, які організмхребетних тварин виробляє у відповідь на антигени, чужорідні речовини, що потрапляють до крові, лімфи або тканин організму з ціллю знищити або нейтралізувати потенційно небезпечні з них — бактерії, віруси, отрути та деякі інші речовини. Імуноглобуліни містяться в сироватці крові і утворюють групу близьких по структурі глікопротеїдів.

Інтерферони (IFN) — клас білків, що виділяються клітинами організмів більшості хребетних тварин у відповідь на вторгнення інородних агентів, таких як віруси, деякі інші паразити та ракові білки. Завдяки інтерферонам клітини стають несприйнятливими по відношенню до цих агентів[1]. Механізм дії інтерферонів полягає у викликанні каскаду реакцій, що приводять до руйнування дволанцюжкових РНК та деяких інших молекул.

Натуральні кілери (НK) – клітини утворюються в кістковому мозку і походять від звичайних лімфоїдних попередників. Вони складають приблизно 5-10% всієї популяції лімфоцитів крові, селезінки і печінки і є першим захисним бар’єром на шляху інфекції – НK-клітини є компонентом вродженого імунітету. На відміну від В-і Т-лімфоцитів, які експресують один У-або Т-клітинний рецептор, НK-клітини експресують численні поверхневі рецептори, які не піддаються реаранжіровке.

Ларингіт — це запалення слизової оболонки гортані, що може виникнути не лише за умови дії інфекційних агентів, але й інших факторів — переохолодження, подразнення парами хімічних речовин, димом при палінні, зловживання алкоголем, голосового навантаження. Суб’єктивно хворий відчуває пирхотіння, садніння або помірний біль в горлі, кашель. Об’єктивно спостерігається зміна тембру голосу (сиплий, навіть до афонії), сухий, так званий «гавкаючий», кашель. При ларингоскопії виявляють гіперемію та набряк слизової оболонки гортані.

Лімфоцити (від лімфа, від грец.kýtos – місткість, тут – клітина) — клітиниімунної системи, які є різновидом лейкоцитів, і які відповідають за набутий імунітет.

Лімфоцити розділяють на B-клітини, T-клітини та НК-клітини.

В-Лімфоцити розпізнають чужорідні структури (антигени) і виробляють при цьому специфічні антитіла (білкові молекули, спрямовані проти чужорідних структур).

Т-Лімфоцити виконують функцію регуляції імунітету. Т-тіла стимулюють виробку антитіл, а Т-супресори гальмують ії.

NK-Лімфоцити здійснюють контроль за якістю клітин організму. В нормі лімфоцити складають від 18% до 42% загальної кількості лейкоцитів крові.

Риніт — це запалення слизової оболонки носа, котре суб’єктивно проявляється відчуттям закладеності носових ходів і утрудненим диханням через ніс, чиханням, виділеннями з носа (нежить). При об’ єктивному обстеженні спостерігаються серозні, слизисті, слизисто-гнійні або кров’янисті виділення, слизова оболонка гіперемійована, набрякла, іноді вкрита кірочками.

Фарингіт — це запалення слизової оболонки глотки, яке суб’єктивно проявляється відчуттям помірного болю при ковтанні, рідше — печінням. При прямій фарингоскопії спостерігається гіперемія та набряк слизової оболонки задньої стінки глотки, своєрідна зернистість, інколи — дрібні крововиливи.

Трахеїт — це запалення слизової оболонки трахеї, клінічна симптоматика якого надто мізерна. Хворі скаржаться на дряпання та біль за грудиною, сухий кашель. Інколи під час аускультації вислуховуються жорстке дихання та сухі хрипи над трахеєю.

Цитокіни — клас невеликих пептидів та білків (8-30 кДа), що регулюють міжклітинні і міжсистемні взаємодії в організмі, включаючи виживання клітин, стимуляцію або пригнічення їх росту, диференціацію, функціональну активність і апоптоз, а також забезпечують узгодженість дії імунної, ендокринної і нервової систем в нормальних умовах і у відповідь на патологічні дії.