За всю історію еволюції людський організм співіснує з безліччю дрібних організмів, від бактерій до вірусів. Останні вважаються перехідною формою між живою і неживою природою. Принциповою відмінністю є те, що живі організми мають всі необхідні структури та енергетичні системи для забезпечення власної життєдіяльності і виробництва потомства, тоді як представники неживої природи таких можливостей не мають.
Віруси та їх життєві плани
Віруси є унікальними утвореннями. Їх життєдіяльність практично зведена до нуля, а основною метою існування являється відтворення самих себе. Але для цього вони змушені «орендувати» структури живої природи (клітини), по-іншому вони не виживуть і їх чисельність не зросте. Для цього природа наділила віруси найнеобхіднішим: генетичною матрицею (ДНК і РНК), на якій записана інформація про структуру вірусу, яка копіюється в процесі його розмноження, оболонкою, яка захищає чутливий генетичний матеріал, а також допоміжними білковими молекулами (ферментами) вони можуть розташовуватися зовні, на оболонці і всередині – це може бути кілька ферментів, які беруть участь на певних етапах реплікації (розмноження) вірусу. Для цього вірусу потрібно виконати два завдання: багаторазово копіювати генетичний матеріал і синтезувати вірусні білки (і для оболонки, і для допоміжних ферментів).
Досягти цих цілей їм непросто: адже в процесі еволюції організм, який вірус розглядає як фабрику для свого розмноження, теж дарма часу не втрачав і навчився захищатися від непотрібного йому вторгнення.
Читайте також: Як грип та ГРВІ провокують бактеріальні ускладнення
Покликана захищати від непрошених гостей імунна система людського організму вміє відрізняти своє від чужого – на цьому заснований принцип її дії. Тому вірусам доводиться дуже старатися, щоб на всіх етапах вторгнення залишатися або невидимими для захисних сил, або щоразу змінюватися, не втрачаючи при цьому свою ідентичність. Адже у нашого імунітету є здатність «запам’ятовувати» всіх чужинців, з якими коли-небудь стикалося фізичне тіло, і швидко розправлятися з ними. Хоч би яким примітивним, на перший погляд, не здавався нам вірус, насправді це дуже грамотно і досить складно влаштована система, де кожен компонент чітко відповідає певним цілям.
Тому увага всього наукового світу сьогодні прикута до вивчення факторів, завдяки яким вірусам вдається проникати в клітини організму людини і викликати захворювання і відповідні реакції з боку імунної системи.
Основні фактори, за допомогою яких віруси здатні вражати людський організм
Серед чинників, що забезпечують проникнення вірусів в клітини людського організму, основну роль грають білкові молекули (ферменти), що виконують чітко призначені для них функції. Вони розташовані на поверхні вірусної частки (капсида), що представляє собою «упаковку», в якій міститься генетичний матеріал (РНК) вірусу грипу. Однією з таких білкових молекул є нейрамінідаза.
Нейрамінідаза – це фермент, який розщеплює сіалові кислоти, які входять до складу поверхневої оболонки (мембрани) клітини людини, і являються компонентами слизу, що вистилає дихальні шляхи. Нейрамінідаза виявлена у багатьох представників тваринного світу, деяких бактерій (клостридії) і вірусів, зокрема, грипу типів А і В.
Для чого потрібна нейрамінідаза?
У вірусів грипу нейрамінідази і гемаглютинін є потужною зброєю, які тримає в напруженні весь світ. Завдяки нейрамінідазі вони з успіхом протистоять не тільки імунній системі, а й виробляють нечутливість до багатьох противірусних препаратів. Це пояснюється тим, що даний фермент виконує подвійну роль: він допомагає утвореним вірусам виходити з клітини, що взяла на себе роль фабрики, і поширюватися далі, заражаючи нові клітини. Це важливо, оскільки в одній клітині за раз може утворюватися величезна кількість вірусних часток, які здатні заражати навколишні клітини. Крім того, саме з постійними змінами (мутаціями) в структурі нейрамінідази пов’язана поява нових видів вірусів грипу, яким вдається уникнути механізмів імунної пам’яті й постати перед імунною системою в невідомому їй вигляді. І нарешті, нейрамінідаза полегшує вірусам доступ до клітин дихальних шляхів завдяки розщепленню сіалових кислот, що містяться у слизі та виконують роль бар’єра на шляху проникнення збудників захворювань. Слиз, що вистилає поверхню дихальних шляхів – це механічний фактор захисту слизових оболонок людського організму від зовнішніх агресорів. Слиз має певну в’язкість і щільність. Якщо він досить в’язкий – зовнішні агенти не можуть крізь неї проникнути до клітин. Якщо його розрідити – їм стає легше подолати слизовий бар’єр. З цим завданням успішно справляється вірусна нейрамінідаза.
Читайте також: Гомеопатія при ГРВІ та ГРИП: безпечно не означає ефективно
Сучасні зусилля у розробці противірусних препаратів безпосередньо пов’язані з розумінням того, як влаштований вірус грипу і яким чином він використовує свої структури для досягнення головної мети – відтворення собі подібних. Розібравшись з будовою і функцією нейрамінідази, вчені придумали препарати, які не дають вірусу грипу так швидко поширюватися, впливаючи на фермент нейрамінідазу. Добре відомо, що вірус грипу схильний до мінливості (мутацій), коли змінюється структура цього ферменту. І в якийсь момент вона може так змінитися, що препарати діють на нейрамінідазу, не працюватимуть. Тому пріоритетною є розробка препаратів, які б прицільно впливали не на одну, як блокатори (інгібітори) нейрамінідази, а відразу на кілька мішеней вірусу. У цьому випадку йому буде важче вислизати від впливу противірусних засобів, що дозволить підвищити ефективність лікування захворювання.
Читайте також: ГРВІ та грип у вагітних: чим небезпечні та як лікувати